Свобода волі, Сапольскі та ШІ: чи все визначено?

Спочатку треба визначити, що називати свободою

Фраза «я вибрав» може означати різні речі. У найсильнішому, лібертарному сенсі людина за цілком однакових умов могла б по-справжньому обрати інакше, а джерело вибору не зводиться до попередніх причин. Саме проти такого незалежного авторства спрямований аргумент Роберта Сапольскі.

Інше визначення пропонують компатибілісти. Для них вільна дія — не магічний розрив причинності, а здатність діяти відповідно до власних мотивів, міркувань і характеру без зовнішнього примусу. Якщо я обдумав наслідки й зробив те, чого хотів, вони можуть назвати дію вільною, навіть якщо мої бажання мають причинну історію.

Тому суперечка частково стосується не лише фактів про мозок, а й того, якого саме контролю ми вимагаємо від поняття свободи. Огляд Stanford Encyclopedia of Philosophy прямо розглядає це як поєднання емпіричної, метафізичної та етичної проблем.

Аргумент Сапольскі: знайдіть момент, де з’явився незалежний автор

Сапольскі пропонує розгорнути будь-який учинок назад у часі. За секунду до нього працювали певні нейронні мережі. За хвилини — впливали втома, страх, голод, гормони та контекст. За роки — досвід, травми, навчання і культура. Ще раніше — внутрішньоутробний розвиток, спадковість та умови дитинства. Жоден із цих чинників людина не обирала до того, як вони почали формувати її наступні вибори.

Його головна теза не полягає в тому, що існує один «ген злочину» або одна ділянка мозку, яка керує нами. Навпаки: поведінка є результатом величезної мережі причин різного масштабу. Якщо прибирати їх одну за одною, окремого безпричинного «я», яке могло б незалежно запустити інший результат, Сапольскі не знаходить.

Що насправді показали знамениті досліди мозку

У класичних дослідах Бенджаміна Лібета учасники довільно рухали зап’ястям і повідомляли момент, коли відчули намір рухнутися. Електрична активність, названа потенціалом готовності, починалася раніше за повідомлене усвідомлення наміру. Це породило сильну інтерпретацію: мозок «вирішив» раніше, ніж свідоме «я» дізналося про рішення.

У 2008 році Чун Сіонґ Сун, Джон-Ділан Гейнс та колеги за допомогою fMRI виявили патерни, пов’язані з майбутнім натисканням лівої або правої кнопки, ще до того, як учасники повідомляли про усвідомлений вибір. Автори писали, що результат простої дії був закодований в активності лобових і тім’яних ділянок до входження рішення в усвідомлення. Водночас це було імовірнісне передбачення простого, навмисно беззмістовного вибору, а не точне читання складних життєвих рішень. Оригінальна стаття в Nature Neuroscience.

Звідси випливає важливий, але обмежений висновок: частина підготовки дії відбувається несвідомо. Саме по собі це не показує, що свідоме міркування ніколи не має причинної ролі. «Несвідоме» також не означає «не моє»: ці процеси відбуваються в тому самому мозку, який зберігає наші цілі, пам’ять і характер.

Чому досліди Лібета не закрили питання

Пізніша робота Аарона Шургера та колег запропонувала інше пояснення потенціалу готовності. Середня хвиля перед рухом може виникати не як запис уже ухваленого рішення, а як накопичення флуктуацій нейронної активності до порога, після якого відбувається спонтанна дія. Тобто сигнал може відображати процес підготовки й момент запуску, а не таємний готовий наказ. Модель у PNAS.

Ще одне обмеження — характер завдання. Вибір, коли без причини натиснути одну з двох кнопок, відрізняється від рішення звільнитися, пробачити людину чи ризикнути життям. У дослідженні Урі Маоза та колег класичний потенціал готовності проявлявся для довільних, але не так само для свідомо обміркованих рішень із наслідками. Дослідження в eLife.

Академічний огляд проблеми підсумовує обережно: інтерпретація потенціалу готовності зазнала серйозної критики, і нейронауковці не мають згоди щодо того, що саме він означає. Отже, фраза «мозок вирішує за нас» занадто груба. Ми і є організм із мозком; справжнє питання — чи відповідає робота цієї системи достатньому поняттю авторства й контролю.

Якщо все є фізикою, чи все наперед визначено?

Фізикалізм — думка, що психічні явища залежать від фізичних процесів, — не тотожний строгому детермінізму. Сучасна фізика містить фундаментально імовірнісні описи. Навіть у повністю фізичному світі не обов’язково можливо наперед однозначно обчислити кожну подію.

Але випадковість не рятує сильну свободу волі автоматично. Якщо нейрон спрацював через невизначену флуктуацію, це ще не означає, що «я» контролювало випадок. Альтернатива «визначено попередніми умовами або сталося випадково» в обох варіантах залишає проблему незалежного авторства.

Крім того, детермінованість не дорівнює практичній передбачуваності. Складна система може бути надзвичайно чутливою до початкових умов, а для її точного прогнозу нам може бракувати даних і обчислень. Навіть якщо поведінка має причини, із цього не випливає, що хтось здатний скласти готовий сценарій вашого життя.

Найсильніше заперечення: свобода не мусить бути безпричинною

Компатибіліст погодиться із Сапольскі, що людина не створила власні гени, дитинство чи базову будову мозку. Але запитає: навіщо свободі бути незалежною від характеру й причин? Вчинок без причин був би не більш «моїм», а просто випадковим.

У такому підході має значення, чи здатна людина:

• розуміти причини та наслідки;
• реагувати на аргументи й нову інформацію;
• планувати та контролювати імпульси;
• діяти без погрози, примусу або тяжкого порушення здатності до контролю;
• змінювати майбутню поведінку після навчання.

Це не периферійна позиція. У PhilPapers Survey 2020 близько 59% опитаних філософів приймали або схилялися до компатибілізму, тоді як приблизно 11% — до відповіді «свободи волі немає». Опитування не встановлює істину голосуванням, але показує: висновок Сапольскі не є завершеним науковим консенсусом.

Як це пов’язано зі штучним інтелектом

Сучасна мовна модель формує відповідь на основі навчання, поточного контексту, системних інструкцій, параметрів і процедури вибору наступних елементів тексту. Якщо змінити ці причини, зміниться результат. У цьому загальному сенсі і людина, і ШІ є системами, чия поведінка має попередні умови.

Але ця подібність ще не робить їх однаковими.

Міждисциплінарний звіт про свідомість AI, побудований на кількох наукових теоріях свідомості, не знайшов підстав вважати розглянуті сучасні системи свідомими, хоча автори не бачать очевидної технічної неможливості створити системи з відповідними індикаторами в майбутньому. Butlin та ін., 2023. Це обережніший висновок, ніж «ШІ точно ніколи нічого не відчує» або «чатбот уже прокинувся».

Найцікавіше питання тому звучить не як «хто з них запрограмований?». У певному широкому значенні причинно сформовані обидва. Питання в іншому: яку внутрішню організацію, досвід, здатність розуміти причини й стійкі власні цілі повинна мати система, щоб ми визнали її агентом?

Якщо Сапольскі має рацію, навіщо тоді щось робити?

Відсутність «безпричинного автора» не означає, що зусилля марні. Розмова, освіта, терапія, закон, винагорода й покарання самі є причинами, які змінюють наступну поведінку. Думка «мої рішення мають причини» не усуває вас із причинного ланцюга — ваші роздуми є його частиною.

Радикально змінюється інше: ставлення до заслуги та провини. Якщо ніхто не обирав стартові умови власного мозку, менше підстав для чистої помсти й презирства. Але залишаються причини захищати інших, ізолювати небезпечну людину, відновлювати шкоду та створювати умови, що зменшують повторення злочину.

Для епохи ШІ це практично важливо. Алгоритми оцінюють людей, прогнозують ризики й підштовхують до рішень. Якщо поведінка сильно залежить від середовища, той, хто проєктує цифрове середовище, отримує реальну владу над майбутніми діями. Дискусія про свободу волі переходить із кабінету філософа в дизайн рекомендацій, реклами, освіти, праці та державних систем.

Чесний висновок без зручної сенсації

Позиція Сапольскі особливо сильна проти образу маленького незалежного «керівника» всередині голови, який стоїть поза біологією та причинністю. Наука справді не показала такого керівника. Проте компатибіліст може відповісти, що шукати його й не потрібно: особа — це вся система, здатна міркувати, навчатися та діяти відповідно до причин.

Тому найточніше формулювання сьогодні таке: ми маємо дедалі більше доказів причинної зумовленості людського вибору, але наслідки цих доказів для поняття свободи залежать від того, яку свободу ми вважаємо важливою. ШІ робить цю суперечку гострішою, бо вперше поруч із нами з’явилися складні системи, які створюють переконливі відповіді без підтвердженого внутрішнього досвіду.